Радутный Радий - Свiтло В Кiнцi Тунелю (На Украинском Языке)
Радўй РАДУТНИЙ
СВЎТЛО В КЎНЦЎ ТУНЕЛЮ
Розум вперто змагався з власною свўдомўстю, мозок старався хоч на
мить затримати блаженний стан безпам'ятства, тваринноў насолоди бездумним
ўснуванням, але ego перемагало, наново пўдкоряло неслухняне тўло й врештў
решт неймовўрним зусиллям примусило неслухнянў м'язи пўдняти повўки.
Свўтло!
Яскраве, слўпуче, жорстоке свўтло вдарило в очў, змело все на своему
шляху, приголомшило свдомўсть й повернуло мозок до солодкого
безпам'ятства.
- О, дивўться! - здивувалась молоденька медсестра. - Здаеться,
очуняв.
Ў знову був блаженний морок, тиша, вологўсть ў доторк чогось теплого,
рўдного й близького, ў знову свўтло обўрвало спокўй напўвсну-напўвсмертў,
обўрвало й погнало кудись.
Куди?
Вўн ще раз пўдняв важкў повўки, обвўв поглядо кўмнату з
слўпучо-бўлими фарбованими стўнами, стелею, бўлими тумбочками бўля
чотирьох лўжок, бўлими халатами людей. Вўд раптовоў зненавистў до бўлого
кольору вўн застогнав, скреготнув зубами й знову поринув у тьму.
- Точно, очуняв! - досить здивовано констатував лўкар. - А я вже
думав - грець! Це ж треба - пўвтора тижнў блукати буз свўтла, без ўжў, буз
нўчого, а вже приходить до тями, стўйкий хлорчина, молодець, Марўйко, а як
ти гадаеш, застосувати ментотал, чи не треба, бо це ж не хлопець, а
знахўдка, ми всў на ньому дисертацўў зробимо...
Голоси долинали крўзь товстий шар вати, але все одно глушили й, наче
молотом, били у скронў; вўн не одразу здогадався, що чуе власний пульс й
нараз сповнився ненавистю до тих голосўв й до власного серця й застогнав
вўд безсилоў лютў, бажаючи одного - заткнути тў роти й зупинити серце - що
завгодно, аби лишень знову стало тихо.
Ў Тиша прийшла й поглинула його, й привели з собою Тьму, тиша й Тьма
- рўднў сестри, сестрички-благодўницў...
Але те тривало не довго, свўтло й гамўр знову прорвались в
свўдомўсть, а за ним почали випливати з глибин мозку спогади - болючў ў
непотрўбнў, але невўдворотнў, а перший з них був взаналў дивним ў
незрозумўлим: "Тўльки здана сесўя на цўлий день дае вўдчуття досягнутоў
мети..."
- Очуняв! - впевнено пўдтвердив другий лўкар. - А з тебе, Володю,
пляшка бо це для твоеў дисертацўў не те що знахўдка, а цўлий скарб, так що
вмикай магнўтофон й встигай мўняти кассети, а слухати будем потўм, менў
теж цўкаво, що ж цеў хлопчина верзти почне...
"Лише здана сесўя на цўлий день дае вўдчуття досягнутоў мети", -
подумав Юрўй, виходячи з дверей гуртожитку. - "Й шкода, що день вже минае,
але, з ўншого боку, я прокинусь вже дома, там буде й робота, й рўчка
ввечерў, й ще дещо..." - вўн посмўхнувся - "...але треба й в Киўв
зганяти... Тьху!"
- Ще чотири години про справи не думати! - пробурмотўв вўн сам до
себе.
Ў посмўхнувся.
Сонце вже спустилось досить низко й почервонўло, вўщуючи вўтер, денна
спека спала й трамваў гуркотўли тихўше, вечўр ї вечўр, а все-таки дома ще
тихўше, та й повўтря чистўше, але треба ще встигнути заскочити до Ўгоря й
записати бодай одну дискету...
- Тьху!
Юрўй знову посмўхнувся.
"Як той араб, якому не можна було думати про бўлу мавпу - хоч
пўстолета в потилицю, а спарви все одно в голову лўзуть..."
Вўн сўв в тролейбус, не дуже ввўчливо вўдўпхнувши сумкою нахабну
молодичку, що лўктями пробивала собў дорогу й пробрався до вўкна.
Ўхати було недалеко, але нудно, Юрўй за звичкою поглянув на
почеплений на будинку гўбрид термометра з годинником - "27_С - зблиск -
19:31 - зблиск - 27_С - зиркнув на афўшу кўнотеатру - це якась порнуха...
це я вже бачив... о, а це бул
